Шлюб — це поєднання життєвих стежок сильного чоловіка та тендітної жінки в людському світі. Але за законодавством України шлюб – це є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
25 травня 2026 року відбулося оновлення статті 65 Сімейного кодексу України, яка регулює порядок розпорядження майном, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя. Відтепер згода на укладення договору щодо майна, яке перебуває у спільній власності подружжя, та потребує нотаріального посвідчення або державної реєстрації, повинна оформлюватися саме як нотаріально посвідчений документ, а не як заява із нотаріально засвідченим підписом.
Ці зміни були ухвалені для того, щоб узгодити норми Сімейного кодексу з положеннями Цивільного кодексу України, який визначає загальні правила щодо форми правочинів і вимог до їх оформлення. Зокрема, у Цивільному кодексі передбачено, що у випадках, коли йдеться про розпорядження спільним майном співвласників, згода має бути оформлена у письмовій формі та обов’язково посвідчена нотаріусом, якщо сам договір підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації.
Сімейний кодекс виходить із того, що розпорядження майном, яке перебуває у спільній власності подружжя, здійснюється виключно за їхньою спільною згодою. Якщо договір укладено одним із подружжя самостійно, закон виходить із припущення, що згода другого була надана. Водночас угоду, якщо вона стосується спільного майна подружжя і не належить до дрібних побутових правочинів та була вчинена без реальної згоди іншого з подружжя, можна оскаржити в суді.
Крім того, заяви про згоду одного з подружжя, на яких справжність підпису була засвідчена за старими правилами до 25 травня 2026 року, залишаються чинними для тих правочинів, для яких вони видавалися.
Під час нотаріального посвідчення згоди на розпорядження спільним майном нотаріус діє в межах загальних вимог до вчинення правочинів і перевіряє юридично значимі обставини, що впливають на дійсність документа та повноваження сторін, дотримуючись встановленої нотаріальної форми та правил документування.
У першу чергу, нотаріус має встановити правовий режим майна. На цьому етапі визначається момент набуття майна, перевіряється, чи перебували сторони у зареєстрованому шлюбі на час його придбання, а також з’ясовується, чи не встановлено інший режим власності (наприклад, шлюбного договору).
Також нотаріус встановлює особу, перевіряє сімейний стан, наявність права на надання такої згоди, аналізується відповідність змісту документа вимогам чинного законодавства та підтверджується волевиявлення особи. Після цього згода оформлюється як нотаріально посвідчений правочин: підписується одним з подружжя, реєструється у реєстрі нотаріальних дій, складається у двох примірниках, один з яких призначений для особи, а інший залишається на зберігання у справах нотаріуса.
Важливо врахувати, що розірвання шлюбу автоматично не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте в період подружнього життя. Будь-які дії щодо розпоряджання майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою. На розпорядження майном, що є спільною сумісною власністю колишнього подружжя, також вимагається нотаріально посвідчена згода колишнього чоловіка або дружини.
Відтак, дотримання вимоги про нотаріальну згоду — це не просто формальність, а обов’язкова умова законності правочину. Зважаючи на ці юридичні тонкощі, перед будь-якою операцією з майном, набутим у шлюбі, а також яке бажає набути подружжя, своєчасний візит до нотаріуса за отриманням консультації допоможе правильно оформити документи, захищаючи права кожного з подружжя.